- Привет! Здравствуй говорю! Чего не отвечаешь?
- Здоров!
- Чего такая сердитая?
- Нічого.
- Ну я же вижу.
- А чого ти знову перший?
- Что первый?
- Привітався чого першим?
- Ну, я откуда знаю? Она так захотела, наверно?
- Причому тут вона? Може я першою хотіла привітатись!
Да какая разница, кто первым поздоровался?!
- Та ну тебе! Я вже звикла, що ти першим лізеш поперед батька…
- Ну, ладно, не злись. Завтра ты поздороваешься первой.
- А ти у цьому впевнений?
- Ты же знаешь, что все зависит только от нее.
- Так, брате, все залежить від неї. Вона мене нещодавно покликала. Ти не уявляєш, яка я була щаслива!
- И где вы были?
- Ми полетіли у літо. Кружляли у хмарах, збирали росу з квітів. Краса! У неї був чудовий настрій.
- Понятно. А когда меня позвала, грустная была. Мы в прошлое летали. А там ты же сама знаешь – тоска за печаль.
- Мені це відомо. Не люблю, коли вона сумує, але що робити, допомагаю їй, як можу. Слова потрібні підбираю.
- Ты знаешь, мы, по-моему, только этим и занимаемся. Наша главная задача подобрать нужные слова, чтобы она была довольна и радовалась. А еще знаешь что? Я уверен на все сто, что любит она нас одинаково – что тебя, что меня.
- Так, друже, я знаю. Ми з нею одне ціле. Давай обнімемось і більше не будемо сваритись.
- Давай! С удовольствием!
- Слухай! Я співати хочу.
- Давай!
- Ой, що то за коні…
- Нет. Давай лучше вот эту: «На приволье где-то заблудилось лето…»
- Ти знову починаєш?
- Я ничего не начинаю!
- Я хочу про коней співати!
- А я – про лето хочу!
- А казав, що друг!
- Та друг я! Друг! Ну, давай про коней.
- Ні. Ну я теж люблю цю пісню про літо. Будемо її співати. Давай запрошуй мене до танцю. Співатимемо і танцюватимемо…
Вот так идут они со мной
По жизни, в ногу,
Моих два язика, мої дві мови,
Це мої крила, моє натхнення,
Моя любовь и вдохновенье!
хорошая зарядка для мозга 
