Я чую твій щасливий сміх,
Душа зривається від болю.
За тисячі земних доріг
Сумую тихо за тобою.
Ти – там. Я – тут. Минають ночі.
Самотність тільки холодить.
Твій сміх я чути більше хочу,
Душа ще більше защемить.
Я вже замерзла – долі очі.
Не знаю, що ще говорить.
Ні, я тебе напевно хочу,
Та лід не вміє говорить.
Я не бажаю тобі лиха,
Донька твоя росте красива…
Хай Бог їй щастя подає
І ти люби її за це…
А що я можу дать тобі?
Коли я ніби та калина
Схилила голову додолу…
Не маю я в житі прибою.
Я – тут. Ти – там. Злітають дні.
На чужині одна в собі.
Я рву, метаю, швидкість крові
Замерзла вічність поневолі.
Застій, пірнання, порожнеча
І в голові нема спокою
Думки злетілися юрбою
На обрій клятої душі...
Як ворони дзьобАми клюнуть
Шматочок теплого м’ясця.
Так в себе я втикаю голки,
Щоб не замерзнуть до кінця!!!
.
