Заробляю у цьому місті гроші,
щоб було за віщо
тікати з нього,
липучого
як розм’яклий льодяник.
Таке воно
щоразу
у моїх думках –
як візія дантового пекла, застиглого десь
між колами.
Риболовить нами,
закинувши наживку –
максимум его, до біса амбіцій.
Іноді здається:
я поглинута ним майже,
по пояс,
борсаюся,
хапаючи повітря ротом.
А йому на це –
і сміх, і гріх.
Бо й воно в якусь мить
перед нами лежить
геть усе
безборонне.
