Ой, у полі-полі
Стоять три тополі,
Стоять три тополі,
Ой, у полі-полі.
Біля вас, тополі,
Та' ніхто не оре,
Чом ніхто не оре
Біля вас, тополі?
Чом сталевий орач
Землю не торкає,
Тільки край-краєчком
Сестер оминає?
Чом налиті зерна,
Дітоньки врожаю,
Не дарують сестрам
Пісні небокраю?
Чом скорботний шепіт
Рясно листям лине
Та пташиний лемент
Плаче безупинно?
Бо лежить там камінь,
А під ним - киянин...
Моє тіло давно вже шовковиться степом,
Мої думи давно вже шугають водою,
Моє щастя давно вже у сонячній спеці,
Моя туга...
Моя туга тільки зі мною.
І бринить вона часто-густо,
ой,
часто
В стрекотанні комах та наспівах бджіл,
Коли майки промчаться смугасті
У змаганнях велодружин;
Коли з галасом та радісним сміхом
В космічних шоломах прийдуть малюки,
Уявляючи, що землю цю вкрили,
Як у Шеклі, хижі кущі;
Коли раптом занудиться хлопець
Та зупинить свого мотоконя,
Щоб забути турботи та клопіт
У блакиті ясного дня;
Коли прийдуть на трави кохані
Вечорами ласку шукати...
М-м-м...
Яка ж моя туга тривала,
Що не встиг я сина придбати;
Що не встиг я на Кручах Дніпрових -
Тремтіння її усміхнених губ -
Що сказати не встиг чорнобровій
Про кохання, ласку та шлюб;
Що не встиг я пізнати кохання,
Раптом війна та шалений цей бій,
І сонце, підпливше у багряні,
Нестерпний, під легені, біль;
Хтось у мене підхоплює прапор,
Хтось зриває із мене ПепеШа,
І уламок від скіфської баби
До ніг накотив узбек-старшина...
Моє тіло давно вже шовковиться степом...
Ой, у полі-полі
Стоять три тополі,
Та' лежить там камінь,
А під ним - киянин.
06.1972
К.
