Мені б твої крила - живі небеса.
А їм тверду землю і риму в піснях.
Мені б о ту силу в якій панував ренесанс.
В маріхуаному русі, від тіла свого тікай.
Збирай всі вугільні запаси,
Й кишені по край залишай.
Коли стане ніяково від курива,
Й пляшка вже буде не та,
І ломка кайданова блядь.
Застрягне між мною, і покидьком в дзеркалі.
Не та чистота, не той резонанс.
Відлуння спотворює вигляд.
І ти моя пташечко на відгук не йдеш,
Кричу, а не чути бо звук відключила зима.
І в холоді цьому нещасному ми розведемо стежки,
Одну із клітки на волю відпустимо,
А в другій загубимо мить.
Десь біля вогнища, у анти вічних світах.
На протилежних материках.