|
Вступ автора
Ця стаття, надрукована мною в газетах "Персонал плюс" та "За українську Україну" за 2006 рік, як моя власна думка, з деякими купюрами та невеликими змінами під назвою "Влада і світ не поважатимуть нас, якщо ми не поважатимемо самих себе" загальним тиражем 135 тис. примірників не тільки не втратила актуальності, більше того, в світі останніх подій вона актуальна, як ніколи. Тому приводжу її в її першому стані, без всіляких змін.
...Коаліція антикризова, коаліція помаранчева, розподіл міністерських портфелів, питання реприватизації власності, ,,бандитам тюрми,, (мабуть, також у приватну власність), НАТО, ЄЕПи, ЄСи... І, звичайно ж мовне, таке болюче для всіх питання... Весь цей водоспад новомодної дурні, дуже близької до серця нашого політичного бомонду, щохвилинно б’є своїм невпинним потоком по голові нещасного пересічного українця і заливає, і топить... І вся ця пришелепувата ,,надбудова,, непосильним тягарем лежить на ,,базисі,,- як же йому, цьому українцю нещасному, вижити, прогодуватись, якось вислизнути з залізних щелеп отої влади, що всі ці роки існує з ним у зовсім паралельному світі, як марсіанська цивілізація, і тільки висмикує його час від часу задля своїх садистських дослідів...
Звісно, в таких умовах бідному українцю нема коли й замислитись над тим, по якому, власне, праву він, цей славний нащадок Арійців, незведений до стану громадянина бананової республіки і уділ якого нині виживати,щоденно гризучи горлянку одноплемінникам на радість чужинцям та дивлячись як його ,,духовні отці,, шукають по світу розуму, та щось не дуже знаходять.
В цей же час на землі цього українця відбуваються жахливі речі. Той конгломерат людей, який ще недавно худо-бідно ліпився на теренах країни в єдину націю, наче назло словам отого нашого недавнього ,,Наймудрішого з Мудрих,, презуса про відсутність української нації як такової, зараз напівроздертий чужорідними ідеями, що їх так натхненно проповідують політики, які претендують на ,,батьківство,, тієї чи іншої частини цієї загнаної у глухий кут і щороку зменшуючоїся на сотні тисяч (!) нації (до якої вони, ці манкурти, люди без минулого, власне не мають жодного відношення, як народ каже- їхня нація це отой їхній острівець на Багамах або маєток під Москвою, світ на їхнє щастя великий і тікати є куди)...
За весь цей час єдиний Божествений спалах Майдану на мить грізною блискавкою освітив сучасний шлях Аріїв, і тут таки, привласнений нуворішами згинув у пітьмі. Могутній порив нації врешті перетворили на фарс звичайної зміни влади, славних представників нації водили по Києву сюди-туди як Мойсей євреїв по пустелі, та так нікуди й не вивели. А далі- зрада, апатія, безвихідь, кінець...
Чи все ж таки це частина шляху в самій його нижній точці межигір’я, а далі, після самоідентифікації і нового самопізнання- важкий довгий підйом, і виконання нарешті своєї великої місії? Дуже хочеться в це вірити, та й взагалі, який ще може бути сенс у житті, як не спроба показати нашим нащадкам шляху, справді достойного Людини і Нації замість дріб’язкового розміну життя виключно на сьогоденні потреби та сексуальні втіхи?
Питання в тому, що могло б стати тим об’єднуючим началом, який не торкатиметься наших оголених нервів, роз’ятрених купкою політичних проходимців та дурнів? Як же нам нарешті усвідомити, що ми не смертельні вороги одне одному, що протиріччя, які нам вдовбують у голову щодня всі ці політикани- штучні, а самі ми просто жертви багаторічної облуди і брехні? Як на мій погляд, відповідь на це давно вже лежить на поверхні, і підсвідомо (а хто і свідомо) чимало представників нації це собі уявляють і готові сприйняти за своє кредо.
Починається весь корінь зла і розбрату з того, що принцип нашого національного державотворення був у нас національним лише декларативно, по суті ж творилася космополітична автократія, в якій ніщо справді національне не мало місця, хіба що деякі політичні партії, ці клуби багатеньких Буратін, інколи діставали з нафталіну шароварну тему для досягнення власних цілей. Взагалі весь той період ,,ощасливлення нації,, , що врешті-решт ,,щасливо,, ж закінчився Помаранчевою революцією сміливо можна назвати в історії України одним словом- ЖЛОБСЬКИЙ. Просто з дуба нації революцій не роблять.
Зараз чуємо- націю треба рятувати. Це базікання, замилювання очей ще не зовсім вийшло в політичному бомонді з моди. А як її рятувати, коли одна частина нації (нехай і найсвідоміша, треба віддати належне), сприймає себе етнічними українцями, інша- ,,россіянамі,, , а третій взагалі все одно, вона і негра і китайця так само бачить повноправним громадянином своєї землі, аби їй було добре (то, можливо, їхнє право так думати, але до блага нації такий підхід ніякого відношення не має)? Мовне питання стало яблуком розбрату, підкинутим нечистоплотними політиканами і нині видається єдиним мірилом приналежності до тої чи іншої нації взагалі, чим сповна користуються космополіти, роздмухуючи цей неначе міжетнічний конфлікт.
Звичайно, останнім часом точаться які-неякі розмови про те, що українська нація є прямим нащадком великої Арійської цивілізації, завойовниці древньої Індії та Ірану, творцем Трипільської культури, великої релігії Зороастризму, і вихідцем з прадавньої Гіперборейської Надцивілізації, та точаться ці розмови аж надто якось мляво, принижено, з оглядом на те, що, мовляв, на те Європа скаже. Та що б не казала та Європа (а насправді та її частина, що вже давно ні над чим не замислюється, аби дали їй дожити її ,,золотий вік,, і тихо сконати в глевких обіймах інших рас, без війни і крові. Шкода, так не буває, і за все ще доведеться платити), ми маємо торувати власний шлях.
Шлях консолідації і самопізнання нації можливий тільки на засадах наслідувача великого минулого і будівника величного майбутнього. І лише на цих засадах може йти така декому люба мова про те, як ,,багаті поділяться з бідними,, . Справа ще й у тому, які багаті і ким ним приходяться ці бідні. Чого б це, скажімо, негру з ескімосом пустелю ділити? Що між ними спільного? А людські закони допомоги одноплеміннику в нас штучно деформовані, мовляв, людина людині вовк (хоча спитати у зоологів- щось серед вовків цього і близько нема). Допомога одноплеміннику не є для нас аксіома, з дитинства нас ніхто не виховує в тому, що недопомога одноплеміннику то є ганьба...
То де ж вихід? Він є. Антропологічна самоідентифікація- давно відома і добре знайома річ, в той же час мова є живий організм, що весь час змінюється (а деколи мутує), і є доволі сумнівним критерієм приналежності людини до тої чи іншої нації. Ми ніколи не пізнаємо справжнього мовного колориту, скажімо, ,,Слова о полку Ігоревім,, , бо мова змінилася, і ми розмовляємо, по суті вже зовсім іншою мовою. Врешті решт і папуги непогано говорять людською мовою, але людьми від того не стають.
То що ж, якщо мова змінюється, то й нації кінець? Нічого подібного, кожний етнос окрім мови (нерідко, до речі, дуже схожої на мови інших етносів), має на щастя антропологічні і біологічні відмінності, по яких можна встановити приналежність людини до свого етносу.
То що ж поганого в тому, якщо людина вже з дитинства на основі антропологічного висновку буде свідома приналежності до своєї нації і з гордістю йтиме по життю, несучи свою приналежність як прапор, а не тинятиметься в пітьмі у пошуках відповіді на елементарне питання ,,А хто ж я є, насправді,,? Вона не схибить, їй ніколи не доведеться доказувати свою расову приналежність (чи, що найогидніше- відступатись від неї). А мова... Врешті решт, перефразуючи стару революційну пісню- ,,Вийшли ми всі із... САНСКРИТУ,,. Я дуже люблю і українську, і російську мови, мови великих народів, мови, що вийшли з великою прамови наших загальних великих пращурів. І скільки б не скаженіли в Москві космополітичні олігархи, що оплутали наших братів терміном ,,россіянін,, , як свого часу усіх нас заганяли в ,,Нову історичну спільність-Радянський народ,, , я завжди тепло відноситимусь до Русів і їхньої великої мови (хоча з цього зовсім не випливає бажання заміни державної мови регіональними).
Та й хіба Руси в Росії самі не обдурені тією ж прокаженою привнесеною ззовні пропагандою? Хіба самі не стають потроху національною меншиною на своїй землі? І хіба це не найбільший подарунок глобалістам- зіштовхнути дві знекровлені братні нації в смертельній бійці, як свого часу дві величні молоді нації Русів і Тевтонів нищили одне одного на радість космополітичним магнатам? Тези спільного великого минулого не роз’єднують, навпаки, єднають мислячих людей. О, скільки ще доведеться чути цей наш одвічний ,,плач Ярославни,, про ,,пяту колону,, росіян в Україні?.. Чи не час перенести гру на чуже поле? Чи не краще, коли ,,пята колона,, істинних Русів робитиме велику справу просвітительства в самій Росії, нашу спільну справу? Чи не за благо мати споріднених кровно союзників у ворожому стані? Що заважає сказати ,,Ми, Арії, одної крові, допоможемо ж одне одному!,, Згодьтеся, шукати в цьому спільників ми можемо, маючи на озброєнні шось набагато більше, ніж мовні чвари...
Де відповідь, чому ми самі боїмося цих тем? Хто і коли наклав на них табу? Як на мій погляд, це слідство ще того давнього совкового (чи ще більш давнього, імперського) підходу до викладання нашої історії. Її нам завжди висвітлювали з точки відліку чи то прийняття Руссю христянства, чи з возз’єднання України з Росією, чи від Жовтневої революції... Хоча- яку з цих відправних точок не взяти (і навіть більш ранні- від перших київських князів), всі вони, незважаючи на героїзм та самопожертву нації стали лише етапами сходження нації донизу, до часткових і повних окупацій, втрати самоідентифікації, і врешті до того, до чого ми зараз дійшли, і звідки в муках маємо заново народитись. Інакше попереду- загибель. Навіть варіант, що подається нам як найбільше щастя для України- вступ у отой ЄС, ота омріяна ціль є шляхом у нікуди, в повільну деградацію на закамарках того самого ЄСу. Під шаровари, пісні і таночки дівчат у стрічках, чи ,,голімую попсу,, . По вибору. І не потрібно в такому світі ні Вагнера, ні Шевченка. Так спокійніше. А про свою двадцятитисячолітню праісторію і не згадуйте.
Свого часу, ще всього сотню років тому пробуджені нації шукали свої витоки, спільне коріння, пізнання того,чим ми схожі і в чому відрізняємось, це був могутній свідомий процес, який, звичайно, далеко не всіх влаштовував у світі, і спровоковані світові бійні,а після них інформаційний вакуум, штучно створений переможцями його надовго перервали. Тому зараз ми маємо такі наслідки.
Чому ж відсутня воля, яка творить дива, яка, наприклад, створила з розрізнених земель свого часу Велику Німеччину? Яка повернула споконвічні землі і державність євреям? Та все ж тому, що ніякої справжньої достойної великої нації цілі вся ця наша клоака під назвою політичний український бомонд створити і не може, та й навіщо їй? Її і так добре годують...І що від неї чекати, всім же відомо, як вона і в які часи творилася. А від неї в свою чергу ніхто вже нічого не чекає. Люди просто виживають, замислюватись нема коли. Замкнене коло. І винних немає. Хоча самі й винні. Хто ще може бути винним у тому, що ми самі дозволяємо іноземцям робити в себе вдома що їм заманеться? Хто ще може бути винним у тому, що величне майбутнє наших дітей згодні поміняти на ситий хлів ЄСу чи ЄЕПу? І замість того, щоб боронити власні кордони, а при нагоді розширювати їх, як завжди має робити будь-яка сильна і достойна поваги нація, готові в складі папуаських найманців у якомусь черговому НАТО наводити чужі порядки якоїсь чергової світової імперії у якомусь Богом забутому кутку земної кулі. З неповаги до себе росте неповага влади до нас, а світу- до України як держави.
Колись у знедоленій Веймарській Республіці спаплюжена німецька нація самоорганізувалася і врешті так тріснула кулаком по столу Європи, що мало цього стола не розтрощила. Вдалося це лише через те, що ображеній нації не заважили знайти лідерів, спроможних на вчинок. Зараз робиться все можливе, щоб нація не те що не впізнала істинних пророків між облудних, а взагалі не побачила ніяких власних пророків. Досить папуг, що повторюють різні іноземні тези про якусь там демократію як самоціль. А що ця демократія, що за всіх часів історії людства існує якусь мить, і яка аж ніяк не є панацеєю від усіх бід, принесла світу? Дві світові бійні, гегемонію транснаціонального капіталу, різні життєві стандарти для різних націй і відповідний підхід до них та повну загибель екології у всесвітньому масштабі? Та ще треба пам’ятати, що будь-які демократії завжди без винятку вироджувались в найбільш жахливі диктатури. Перегляньте історію людства.
А для моєї, української нації, що вона доброго зробила, ця передрана плюгава демократія американського зразку? Вона що, національну свідомість чи гордість підіймає? Чи завдяки їй ми постали у світі хоч якою сильною державою, з якою бодай хто рахується? Та схаменіться вже, люди, годі казати про очевидне зло, що воно є благо! Хто в Києві не бачить цей натовп ницих духом калік з посірілими обличчями серед пихатих престижних іномарок.... То їм ця демократія потрібна? Спитайте їх. Чи ця стовідсоткова продажність, про яку геть усім відомо і в якій годі вже знайти винного чи захистити безвинного? А що твориться подалі на теренах країни- хай Господь милує! Більше мене агітуйте у всілякі секти- тим швидше я готовий притулитися до Рідної віри. У мене хоч вибір є. А у кого немає? Кого в ті секти затягли з юних літ, і в кого вже схибив розум? А алкоголізм, наркоманія, бідність?..
В цій затхлій атмосфері в пітьмі можуть народжуватися лише політичні мутанти. Тому справа розірвати це порочне коло є найбільш важливою, життєво важливою для виживання нації. Лише замінивши мовний підхід самоідентифікації нації фундаментальним біолого- антропологічним можливо запобігти загибельному впливу чужоземців на політичне життя країни, захиститись від фізичної та духовної деградації в майбутньому. Давно пора повернути нації, в якої так довго видирали серце з грудей це оновлене і вилікуване полум’яне серце.
Вважаю, що сам факт існування організацій націоналістичного напрямку є великим культурним надбанням України, організацій, де можна побачити однодумців, де є люди, що сіють серед нації просвіту. Нехай і непросто і важко це, нехай небагато тих, хто спроможний відразу осягнути такі складні речі, зламати в собі отой стереотип, що його нам повсякчас штучно нав’язують, але таких людей усе більшає. Слава цим людям, великим першопрохідцям, що спроможні бачити вранішню зорю серед мороку ночі! У них є справа і є мета. Це велика справа, справа майбутнього. Тому не все втрачено, вони йтимуть далі шляхом Аріїв і перемога настане, яким би важким цей шлях не був. Тому я з ними.
23.06.2006
p.s. Загальна відповідь на всі можливі коментарі- зовсім нещодавно вийшов дуже цікавий фільм- "Правда выжигает глаза. Українці ДНК-нації". Дуже рекомендую усім зацікавленим переглянути в НЕТі
ID:
466857
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.12.2013 16:17:32
© дата внесення змiн: 20.06.2014 02:43:53
автор: Сокольник
Вкажіть причину вашої скарги
|
