Сьогодні тисячі сердець забилися по – особливому…
І замість дощу, почалась поцілункозлива…
Що ж улюблені мої читачі, вас не так багато, я надіюсь…запозичене свято з іншого континенту прижилось у нашому соціумі, і мені звісно приємно бачити дівчаток які до серця притискають валентинки та вдихають аромати подарованих їм квітів…всі ходять за ручку, пишаються що в них ХТОСЬ є…а ті в кого НІКОГО немає, спокійно проводять час, насолоджуючись тим що їх цікавить…
Отож планета сьогодні явно повниться новими людьми, які через дев’ять місяць будуть потребувати свого місця під сонцем…
Чесно раніше мене перехоплювала ейфорія, від цього празника, коли всі дівчатка в школі вдягалися якнайкраще, і в коридорах хвалилися кількістю валентинок, а з хлопчиків ніхто не хотів признаватися кому і що він написав…ну це все зрозуміло, це по дитячому, дещо наївно і в перший раз, захоплююче…
Далі з часом, це вже стало банальщиною, не буває днів закоханих…є час який ти з задоволенням проводиш з найпотрібнішою тобі людиною…насправді це звичайний день…
Я приблизно розкажу вам як би проходив мій звичайний день…
Попередній вечір, був сповнений її запахом, точними ривками в правильних напрямках, задля підкорення вершин анатомічного задоволення…далі це все плавно перетікає в келих якісного алкоголю, і ти чуєш тільки її здавлене: « - Ще»…
Ти прокидаєшся від шуму води яка прорвала трубу на кухні, і в паніці береш покривало кидаєш його в воду, будиш всіх, тебе не покидають приступи мінімальної паніки, але то кілька секунд…і після ліквідації аварії без летальних наслідків, ти з холодними ногами лягаєш біля неї і грієшся…
Зранку не гріх помолитися своєму лібідо, і пожертвувати своїм часом і енергією)
Далі вона залишає тебе для роздумів, а сама займається своїми злободенними справами…
День потроху ріже горло, і наливає в горлянку кілька ковтків з годин та хвилин, і ось вже вечір надворі, ти знову береш її на руку, ви йдете там де її почують, з здивуванням і гордістю ти спостерігаєш за тим що вона робить…поринаєш у її слова як у діжку з медом, і просто відводиш душу…
Далі подорож додому, а в тебе на губах залишається присмак її помади, яку ти з насолодою втираєш у свої…
Десь отак)
