Все не так, як колись. Все складніше.
Став порядком гармидер дитячий.
Ми ховались у кам`яні ніші,
Доки нам будували майданик.
Ми колись до угідь вибігали,
Щоб побавитись зі світлячками.
В дощ, чи в спеку нам не заважало,
Склавши руки, густи літачками.
Ми боялись розплющити очі
І, омріяні, бігли у воду.
У ставках тільки лілья лоскоче.
Ми пірнали й любили свободу.
Ми хапали цукерки в долоньці
І не марили еквівалентом.
Наші спини згоряли на сонці,
Роздирали до крові пігменти.
Ми стріляли з рогатки і пращі,
З ланцюга відпускали Барбоса.
Чи лишали нас на призволяще? -
Ми тікали самі очі поза.
Ми спинялись під деревом кожним,
Щоб мармизами битись об стовбур
І дірявий, брудний подорожник
На губу накладали роздовбану.
Розішлися, як після погрому.
Не догледіла. Не достеріг.
Ми дружили без вигоду в тому,
Із дорослих ніхто так не міг.
А тепер ми торгові агенти.
(Мерчандайзер, врятуй наші душі.)
Не поплічники, а конкуренти,
Добросовісні та/чи не дуже.
Ми зміцнилися, але не в дружбі.
І тепер буде кожен окремо
Копирсати грязюку в калюжі,
Говорити дурниці, не в тему.
Поміж нами скотилися війни
Але ж битися? Заради чого?
Жодна зброя нічого не вдіє.
До дитинства вертає лиш спогад.
Якісні рядки! 
