Ми вже ніколи не завернем в поле,
засіяне словами із брехні .
На ниві тій стерня ноги не коле,
та хліба там не буде на столі.
Там в соловейка є фальшивий голос,
за пісню йому кинули пшона.
І пнеться до небес пустезний колос,
в якому ані віри, ні добра.
Стезя на ниві тій веде в нікуди,
нема довкола вод із джерела.
Там очі в сіячів повні маруди,
а в жниварів ножі замісь серпа.
Там в перевесла заплітають сльози,
глевкий з набутку того коровай.
Над ланом лиш вітри і грози,
і смерть збирає урожай.
Ми нині взялися за руки.
Гіркий до правди й волі путь.
Та ми ідем крізь втрати й муки.
Бо Україна - це найвища суть.
Оксана Максимишин-Корабель
20 лютого 2014р.
