Ох і гори, ну і гори,
скелі бивнями стирчать,
ми у небі, небо – голе,
лиш вітри вдовкіль свистять.
Вже не хочу я угору
і зійти не можу вниз,
дорікати комусь годі, –
сам придумав цей каприз.
Лізу, лізу – вверх із низу,
у граніти б’ю гаки,
а тут ще якась “карниза”,
ми на ній, як павуки.
Заливає потом очі,
сам повис я на гаку,
швидше, швидше б вже до ночі,
відлежатись в гамаку.
Ой не раз давав я слово:
у ті гори не піду. –
А те слово, як полова,
полетіло – не знайду!
Створено 6. 08. 2005 року, м. Львів
Опубліковано: "Уколі друзів". Львів: "Плай", 2007. - 72 с.
С. 17
Музика Тетяни Кисленко
