Волів би вітер щастя заплітати
В зелене листя ранньої весни.
Отак і я хотів би відчувати
Твої обійми теплі з-за спини.
Бо ти для мене, мов шматочок раю,
Серед весни лапатий ніжний сніг.
До губ твоїх невільно припадаю,
Що аж земля пливе з-під моїх ніг.
Пянію я від ніжності цілунків,
Та тільки тих, що память береже -
Ось так життя позводило рахунки,
Що серце досі пробирає щем.
Я сподіваюсь ти колись пробачиш
Мою невчасну, спізнену любов.
І, видно, час тепер не мій товариш -
Тебе несе від мене стрімголов.
І не знайти відради в сьогоденні,
Що так невпинно змушує мене
Забути все, любов свою блаженну,
І навіть те, що небо голубе.
І не знайти відради в сьогоденні.
Я спала там,де неба не було.
Колись...Та й за спиною...Що блаженні...
Тепер лиш чорно-білеє кіно.
Я сподіваюсь,ти колись пробачиш,
Що всі пісні співали в небесах
Для тебе ті,котрих ти не побачиш.
А те кохання...В зранених думках...
Волів би вітер щастя заплітати
У коси,що я зрізала давно.
Волів би вітер...Ледь поцілувати...
Та не до тебе йду...В глухе село...
А в тім селі лісів давно немає,
Край неба лиш будинок і журба.
Та вітер зрідка спомини ганяє.
В вірші перефразовує слова...
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не перестаю дивуватись і захоплюватись Вашими вміннями , чудовий вийшов перефразований експромт ... якось щемно стало на душі. але якщо щемить - значить щось в середині є
"Любовь — как дерево; она вырастает сама собой, пускает глубоко корни во все наше существо и нередко продолжает зеленеть и цвести даже на развалинах нашего сердца." (В.Гюго).
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Такі мудрі і ... водночас гіркі та щасливі слова . Завжди з особливою цікавістю читаю Ваші виважені коментарі