Я знову, далеко від дому, на
чужині,
Уже кілька ночей виглядаю
через своє віконце,
Бо хоч це і не помітно, але
там, у глибині,
Я вірю, що дочекаюся, коли
зійде… ні! Не сонце.
Розбились мої сподівання і
цієї ночі
На цьому клаптику
безмежного неба,
А щоб наповнені щастям
закривати очі
Мені взагалі то не так
багато і треба.
Аби лиш світила, то одна,
моя зірка,
Ота, що завжди мені
світила,
Яка показує в якій стороні
домівка,
Де мати на світ мене
народила.
Ота, яка завжди буде мені
світити,
Коли назад повернуся
додому.
Під своєю зіркою буду
ходити,
Забуваючи і про самотність,
і про втому.