Вона пішла без слова на прощання,
Мовчки не взявши навіть жодну річ.
Не випита, вистигла кава зрання -
І за вікном неначе темна ніч...
Вона пішла не мовивши ні слова
І забрала з собою цілий світ.
І лиш моя із тишею розмова -
Затягнеться на безліч сотень літ...
Й на балконі янгол плакав цілу ніч,
Сумуючи разом із-зі мною.
Я, з ним із тишею знову віч-на-віч -
Прощався назавжди із Тобою...
..заморосило
замрячилО
наших слідів
вже не бачила...
калюжі
і морок
осінніх
ночей..
ачей
ти забув
про вогонь
що палав
на самій
високій вершині
чи може не знав
що звалась
коханням вона...
пізно вже любчику...
пізно...
Валерій Кець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ні, непізно, після дощу буде радуга. Я напевно знаю...