Невідспівані, неоплакані, непом’януті,
За Вітчизну ви склали головоньку,
Навесні цвіте ряст для вас пам’яттю –
І все кличуть стежини додомоньку.
Ви упали в хліба половіючі,
Молоді і, як пісня, красиві,
За кохану, за матір сивіючу –
І колосся шептали на ниві:
«Ой ви, хлопці-солдати, солдатики,
Трави никнуть без вас від розпуки –
Повставайте, вертайтесь до хатоньки,
Ой, як треба живим ваші руки!»
Немов свічі, жита запалали,
Згасло сонце в диму над полями –
У скорботі, жалю та печалі
Божа Мати схилилась над вами:
«Мої лихом розіп’яті діточки,
Вам так рано урвалась стежина,
Кожну зиму і весну, і літечко –
Я за вас все молитиму Сина!»
Громовиці війни відлунали,
Ряст вмивають веснянії роси –
І усіх, що без вісті пропали,
У сльозинах пелюсточки просять:
«Невідомії, невіднайдені, непом’януті,
За Вітчизну ви склали головоньку –
Хоч на день, хоч на мить, хоча б пам’яттю
Повертайтеся, хлопці, додомоньку!»