Рожеві окуляри
Ти просиш зняти рожеві окуляри
І тверезо глянути на світ
цей божевільний,
А ще хочу політати попід
хмари,
Бо там, здається, я ще
залишаюсь вільний.
А ще страшно, бо зніму
окуляри і побачу,
Що не здатний нічого
змінити,
Тоді віршами тихенько-
тихенько заплачу.
…А я ж просто хотів
любити.
У тебе є вже син,
А я й далі один.
Ти вже маєш для кого жити,
А я досі не знаю чим
дорожити.
А знаєш, іноді лізуть в
голову страшні думки:
А якщо ніхто не подасть
мені рятувальної руки?
І я зроблю той крок вперед
й захлинуся в швидкій течії.
Хтось спробує зупинити
мене, але ніхто не спинить
її.
Та ні! Я краще не буду
знімати рожеві окуляри,
В них буду дивитися на світ
цей божевільний,
Я знову полечу собі попід
самі хмари…
В них світ мені хоч трішечки
стабільний.