Лишилося писати про природу,
І мріять про незвідані краї,
Байдуже споглядати на погоду,
Й не вірити флюїдам міражів.
Лишилась на долонях вся планета
Заплакана, водночас і смішна.
Вагаюся. Куди взяти білета,
Щоб вийти там, де станція своя?!
Де будеш ти, оплаканий ночами,
Омріяна клітинка до клітин.
Де зможемо літати ми руками,
Єднати наші душі без вітрил...
На жаль, усе стирає нанівець
Прийдешній день, мій розум і свідомість.
Бо де ти ходиш, де ти в світі є?
Куди тебе сховала підсвідомість?
... І от наздоганя доба добу,
І вже не за горами жовта осінь.
А я тебе, не знаючи, люблю,
Чекаючи у снах своїх щоночі...