А пам’ятаєш… у школі, після уроків… Перші поцілунки на задньому дворі… Такі невинні і зворушливі.
Чисті.
Чесні.
Потім ми вчились курити, я крала в брата цигарки… А твоя мама приходила до нас додому, кричала, розмахувала руками…
А пам’ятаєш, як ми тікали щоночі… і наш кожен новий спільний світанок був чарівнішим за вчорашній… ми знали, що вдома добряче вліплять, але я була ладна на все, щоб знову відчути тебе поруч…
твої обійми…
твої губи…
твій подих…
А пам’ятаєш… на випускному… Ти був вже (ніби) дорослий, але такий же ніжний і чутливий… і ми кинулись у воду, мов навіжені…
Поцілунок.
Клятва.
І ось, вже перша брехня.
А пам’ятаєш першу ніч… Ти обіцяв бути обережним… Казав, буде боляче, але приємно.
Крики.
Роздряпана спина.
Я – жінка!
І ми літали… високо-високо… так високо мене ніхто не піднімав (і не підніме).
І знаєш… я вдячна тобі за все. За те, що так і не навчив курити…
А ти пам’ятаєш… кожне слово. Кожен звук. Кожну секунду. Кожен дотик…
Так… ти не пам’ятаєш…
