Перед очима незакінчена картина «Ліліт»,
А в голові: «Коханий мій, коханий…».
О, скільки довгих і тужливих літ
Для тебе я – Ліліт! Хоч ти – не від Адама…
На картині ще жодного мазка,
А в голові: «Чому я покидаю?»
Ти – наче від Диявола зразка…
Ми так і не пізнали свого раю…
А в голові: «Не треба! Зупинись!»
Та що робити? Ти уже жонатий…
На мене так прихильно не дивись,
Я вмію лиш любити і карати.
Пишу цей вірш… А в голові думки…
А в душі біль, що думала убила.
Коханням нашим скривджені роки
Несла в собі, та все таки зронила.
Не муч мене – не злися – відпусти…
Це не істерика і не фатальний зліт!
Я навіть не спалила всі листи…
Та тільки все повзе в думках: «Ліліт».
