Як важко бачить те чого ніхто не помічає,
Як важко чути тих кого ніхто не чує,
Як сонце з небом кожен день вінчає,
Як поміж хмар одинокий місяць витає.
Чому усі забули як гарно зорі сяють?
Чому за монітором дні проводжають?
Чому життя навколо себе не помічають?
Чому вони в мережі весь час блукають?
Хіба не гарно вдвох гуляти аж до ранку.
Хіба не щастя разом гратися в мовчанку.
Хіба не радість відчувати смак світанку.
Хіба не приємно дарувати обіцянку.
Та живу, коли в очах обох бринить сльоза,
Та тому, що давно уже спакована валіза,
Та й в обійми руки вже сплелися мов лоза,
Та мов від смутку того за вікном почалася гроза.
