18.10.14
Скоро осінь втратить свої кольори,
Скоро зникне її оманливе тепло.
Прошу, тебе, і ще зі мною поговори.
А давай, щоб усе як раніше було.
Коли дурачились, як діти галасливі,
А перехожим здавалось, що ми божевільні.
Та тоді по-справжньому були щасливі
І в своїх почуттях були безмежно вільні.
А давай повернемось під наші зорі,
Вони ж то знають всі таємні бажання.
Ми, саме тоді, на любов були хворі,
Але кожна хвороба – біль і страждання.
А давай продовжимо писати про кохання.
Та не про вигадане, а про наше.
А ти відповіла, що це сторінка уже остання.
Що не напишемо ще краще.