Любий внук старого Ферка ішов воювати
"Ану, вийдім на подвір'я, щоб не чула мати".
Взяв хлопчину попід руки, вивів за спіжарку:
"Бий, Іване, тих аспидів, щоб їм було жарко...
Без маскаля стане нам, дуже добре жити,
Будем собі в своїм полі садити й косити.
Даю тобі заповіт, а з ним моцну пушку,
Подивися, як нова, викопав з-під грушки.
Кажу тобі, мій онучку, бий ворога файно,
А, як буде той, "двохсотий", то дзвони негайно."
Дзвонить дід, уже за тиждень. Терпіння не має...
Чи вже є, отой, "двохсотий", - в Іванка питає.
"Діду, Ферку, любий мій, б'ю їх і рахую,
Ще двохсотого нема... П'ятеро бракує.
Оксана Максимишин-Корабель
28 листопада 2014 року.
Ваш твір ще раз підкреслює, що росія, розпочавши ту свою чорну і підлу агресію, ганебної мети своєї не досягне. Завдяки і Ферковим внукам, весь світ ще раз побачить недолугого вовка, що вкотре краденою овечою шкурою намагається прикривати свою ганьбу...
ОксМаксКорабель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, пане Миколо за коментар. До речі, я також після сумнозвісних подій тепер пишу росія з малої букви.