Не допоможуть страх і сльози,
Коли війна стучиться в двері.
Коли з холодним вітром увірвались грози
До нашої святині – до оселі..
Холодний ранок, недопитий чай
І ніби щойно як закрилась хвіртка,
Її зриває вітер, ...чуєш як?...
Терзаннями повнить він простір аж за край.
Якби могла – щитом для тебе стала,
Міцним, непробивним, легким
Відчай і біль я у собі давно сховала,
Щоб вимолить Покрову у святих.
Й полинувши в щасливий, повний сонця сон,
Я чую рідні кроки по вологим травам саду,
Тихенько підійшовши до порогу хати
Ти посміхаєшся мені в тіні соснових крон.
Я знаю, що настане кращий час!
Як промінь – думка в просторовій порожнечі.
Лиш повернись, лиш обійми за плечі -
Блакитний світ засяє знов для нас.
