десь під північ він знищить усе, що кричала відстань
десь під північ він знищить усе, що кричала відстань
кожен лист, що пропахлий морем, сирими портами
проростав у каютах цвіллю, зів'ялим листям
все, що пам'яттю стало та спокоєм вже не стане
він палитиме їх, а вважатиме палить себе самого
попіл ниткою протинає зап'ястя, гусне навколо тиша
кожне слово камінням в шиби, тліють клапті, горить дорога
місяць магмою розтікається, кисень стає густішим
потім знову настане ранок, він примусить себе подихати
між агоній стискатиме хрестик, що тихо вростає в шию
скаже : сестро, сьогодні судоми були стабільно тихими
але швидше впускайте морфій,
мені ж не багато лишилося
