Я так давно до тебе не торкалась,
Не ніжилась з тобою ..й стільки часу
моя душа у горі побивалась,
а після сну доповнювала чашу
усе новою прісною нудьгою.
Я пам"ятаю лоскіт поцілунку,
який усі тривоги мов рукою
здіймав із моїх віч і розпач думки,
що ти ніколи не була моя.
Майстерносте, Володарко Таланту,
коли повернеш на круга своя
усе,що так потрібно поетанту,
зміни свій гнів на милість
чи хоча б... даруй Довершеність
— терпку про себе згадку,
або все знищ, щоб путь почать спочатку
вже безпросвітньо й безталанно , й навіть так
щоб вже ніколи й не згадати мить про "нас",
і в сум"ятті сновиднім ,мов простак
дивитись як з піском тікає час ...
Поезіє, Ти щастя і прокляття !
Ти нервом у мені завжди болиш,
Моментами ти ллєшся із завзяттям,
а іноді так байдуже мовчиш,
і що робити нам з тобою, горе,
куди втекти,щоб світ не дошкуляв?
Хто зна, чому думок безкрає море,
і слів таких ніхто не вимовляв,
щоб передати тінь лише дрібнотну
тих почуттів незримих ареал.
Утіш мене, зміни на сміх скорботу,
о Музо, мій натхненний ідеал!
Не покидай хоч ти мене,надіє,
даруй мені свій лавровий вінок,
відомо,хто поетом зватись сміє
про цей дарунок мріє з пелюшок.
І хай би як нитки не вузлувались,
нам не під силу долю розірвати,
ми творчості од віку поклонялись,
за що боги нас можуть покарати!
спасибі за доречний відгук 
