це знаєш так дивно : з ребрами зшитими очима зав'язаними
сідаєш в маршрутку що мовби повинна бути додому
не дивишся вперед не думаєш а разом з тим
долонями тишу черпаєш черпаєш втому
дерева пливуть і ти пливеш поміж цими деревами п'яними
-я пташка я гусінь мурашка я риба справді-
хоч це і до біса дивно і риба до дерева боком ніяким
та в риб не луска а листя а замість очей смарагди
і ти вже рахуєш : сьома зупинка і певно ж потрібно виходити
і ти виходиш і раптом у грудях : де ти ?
навколо цвинтар немає сходів немає сходу
і твій силует темніший аніж цих хрестів силуети
ти сів не туди і впав у аморфну кому
і бий себе в груди кусай собі лікті банальністю їхніх зрад
куди ти приїхав ? і плевру пронизує тихе : додому
-до-..до-..му-
і добре на даний момент є маршрутка назад
.а завтра ?
