Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Наталя Хаммоуда: Колір мирного неба - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Олексій Благослов, 22.01.2015 - 09:14
Пам"ятаю ,як також років з 30 назад мені бабуся розповідала про голодомор а потім війну ,як вона під час війни з грудним дитям на руках із Бесарабії добиралася на Київщину по окупованій території.Крізь сльози в очах і нині бачу її світлий образ.чую її слова :не дай вам знати ,що таке війна.тих людей ,що пережили війну ,залишалися одиниці...а тепер на років 100 буде болюча пам"ять про нову війну .знову є "діти війни"...нехай Бог спасе Україну!
Наталя Хаммоуда відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, я згідна з вами. Нашим дітям вже не із кіно буде відомо про ці жахіття. http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515174Вертаючись додому із роботи,
Як завжди я летіла стрімголів , Та раптом із подвір”я, що напроти, Донеслись гучні крики малюків: -Давай, давай, забий в його ворота, -Давай ,давай,забий Миколі гол. На крики обернулась я, та що це??? Буханкою лупили у футбол! Мені нараз в очах немов стемніло, І подих зупинився між грудьми, -О,Боже, як таке можливе? Хлібом? Та що ж це відбувається з людьми? На очі сльози навернулись раптом, Згадалось,як розказував дідусь, Коли в голоднім році тридцять третім , Він ще малим від голоду опух. Коли його матуся не дожила, Разом із ненародженим дитям до того дня, щоб хліба укусила. Померли всі,лиш дід мій вижив там. І все життя, аж до самої смерті, Він крихти хліба із землі збирав. -Ой як то страшно ,з голоду померти, дитино! , він не раз мені казав. Я підійшла, підняла той буханець*, І геть пішла,згораючи від сліз, Один малий крутив на скроні палець, А решта мовчки лиш дивились вслід. Не дай їм, Боже , жах такий прожити, Не дай дитинства-як у дідуся, Допоможи їм ,Боже, зрозуміти, Яка висока крихтам тим тих ціна. |
|
|