Вибачте пане Президенте
Але правда очі ріже
Чи забули ви момент той?
Коли на Майдані кров жевріла свіжа
Чи забули всі ті жертви?
Чи забули ту ціну?
Чи забули людей мертвих?
Чому знов будуєте між нами й вами ту стіну?
Яку народ так довго руйнував
Проти якої люд наш повставав
Чи забули ви обіцяне?
Що так гарно промовляли
Не тягнули із вас щипцями
Коли на сцені ви стояли
Такі сильні ті слова були
Та в минулому зостались
Так ми запитуєм «-Коли?
Коли ви зробите все так, щоб ми вами всі пишались»
Чи ваше слово невартує нічого?
Чи довго слухатимемо обіцянки сухі?
Не потрібно нам чужого
Але виконайте обов’язки свої
Продемонструйте відданість народу
Відданість своїй святій землі
Бо не бачити нам щастя зроду
Якщо в ярмі зростатимуть малі
Чому на волі ходять ті?
Через кого вмерли молоді
Ті, що служили псу, падлюці
Хто хотів втопити нас в багнюці
Затоптати у бруківку
Знищити зсередини домівку
На коліна нас поставити хотів
Чому не ловите народових катів?
Хоч цим жестом показати «МИ ВЕЛИКІ!»
Щоб не лізли на землю нашую безликі
Щоб ніхто вже не посмів
Ослухатись народних слів
Дати іншим зрозуміти
Цей народ неможливо на коліна збити
На нас не можна з боєм йти
Дітей Вкраїни не перемогти
Не змусити нас з колії зійти
Ми завжди прямуєм до мети
Народ волю показав
Наступний крок зробіте ви
Президенте, що людям в очі ти казав
Власну волю прояви
Бо неможливо ось так жити
Зсередини зневірою помалу гнити
За спокоєм весь час тужити
Давати зайдам поля свої палити
Не для того повставали
Щоб у ярмі закутим бути знову
Не для того всі стояли
Щоб по батьківщині казати траурну промову
Прошу, прислухайтесь до слова
Ми дійдем до перемоги
Або загинемо на той момент
Коли ворог перейде домівок наших чистії пороги
Коли Прапор Український покине останній постамент
Бо не житимем в неволі ми ніколи
Загинем з Україною в серцях
І не потрібно нам жалібної промови
Тільки хай над Україною Синьо-Жовтий буде стяг
