Оживає повільно мій внутрішній світ…
Так повільно, що хочеться просто кричати.
Про відверте кричати, про снів буревій,
Що плюндрує душі вкрай розірвані шати.
Де поранені думки ледь чують дзвінок,
Замаскованих вправно азів мракобісся.
Що не крок – суєта, в такт лаштує кіно,
Не вказавши у залі достойного місця.
І в кишені підкинутий кимось квиток –
Все не губиться, вкотре щастить контролеру!
Він, мов шулер пекельний, чи ще бозна-хто,
Відпрацьовує чітко прописану сферу.
Щоб довічно тривав цей дошкульний сеанс,
Забираючи сили та подих мій впертий.
Раз-у-раз нагнітаючи створений стан,
Підмальовує тіні на плівці затертій.
Оживає повільно мій внутрішній світ…
Надзвичайно повільно приходить до тями.
Де-не-де відгукнеться натхненням в золі
Та нікчемний сюжет знов прикрасить словами.
22:00, 27.10.2014 рік.
Зображення: http://www.liveinternet.ru/users/3186072/post292686014/
