«Ця місцина є несосвітенна,
Але в ній поєднується все.
Тут антену відає антена,
Порожнеча нас несе…»
(Райнер М. Рільке)
Дім, в якому поселилася порожнеча,
В якому вона живе в кожній кімнаті,
У кожному фальшивому закутку,
Ховається між сторінками книг
(Яких давно ніхто не читає,
В яких між сторінками застрягли
Торішні кленові листя – і лише часом,
Чи то випадково –
Між цими черленими жмутками
Можна зустріли листок білої конюшини -
Шамроку - трилисника триєдиного
(Таки зелений) (Чи то квітку –
Маленьку, але з слідами запахів).
Дощ. Хоч би він завітав у гості
В дім, в якому живе порожнеча
(Чомусь пишу її імено з маленької літери,
Бо все змаліло – навіть Ніщо, навіть Всесвіт),
Дім. Він стоїть (чи то в землю вріс,
Чи то провалюється у цю безодню тверді)
На вічному роздоріжжі – хресті-перехресті
(Видолинок). (Одноокі селяни).
У такому домі добре було б влаштувати танці –
Буду приходити на цю забаву-розвагу
Кожної п’ятниці (але не скорботної),
І після горнятка запашної кавусі
Буду танцювати танго – таки з порожнечею:
Такою романтичною дівою,
Такою прозорою юнкою – одвічно існуючою.
Добре, що в цьому домі
Таки знайшлась господиня –
По-ро-ж-не-ча…
перечитав двічі. щось у цьому є, болючого. хоча трохи моторошно відчувати себе в танго з порожнечою. але такий тепер час. маємо те, що маємо. трохи змінюєте манеру письма, Шоне. Бо я читав ваші речі давніш і немало. так є. час нас змінює. натхнення!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук і розумінння! Пешеться як пишеться - наперед ніколи не знаєш, що вийде з-під пера.... Щось чи хтось диктує нам наші твори...
Але ж не без оптимізму, пане Маклехе, яким чарівно
Ви володієте і інших заряджаєте. Саме така у Вас на фото усмішка - чарівна і заворожуюча...
Радий зустрічі, зі святами - здоров'я і рівноваги душі...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, друже! Я оптимість - там, в глибині душі....
