І ось вона – Свята печера...
З вертепом – мало співпадінь.
Врочисто-тиха атмосфера...
Я тут? Чи в царстві сновидінь?
Низький вівтар, лампад півколо
і срібна Зірка на землі,
на мармурі, що загадково
відсвічує. Все, як в імлі.
Стають до Зірки на коліна.
Це тут родилося Маля
святе, тож з Божого веління,
святі і Зірка, і земля.
Тут – перший порух, перший подих.
У ті секунди Він не знав,
які стражденні муки... подвиг
жорстокий люд приготував.
В ці миті не було у мене
думок, а ні про неба спів,
про зірку віщу, як знамення,
волхвів, овечок, пастухів...
Торкнувшись Зірки на підлозі,
відчула в серці сум і біль,
схилились плечі у знемозі,
а на губах відчула сіль.
Ось тут родилося Дитятко,
пречисте, наче свіжий сніг,
приречене (ще до початку!)
за нас страждати, за весь світ.
Я не змогла спинити сльози
й від Зірки руку відвести,
шептала: " Господи Ісусе!
Прости! За всіх прошу – прости!
Прийми уклін наш, Божа Мати,
за Сина, за твоє Дитя,
який прийшов нас не карати,
а рятувати для життя.
Та як подякувать Дитині?!
Які принести каяття,
що довели світ до загину,
а Він спасе... своїм життям?!!"
Покірно голову схилила,
Зорі торкаючись чолом... –
і стрепенулась оніміла
душа, огорнута теплом.
Це ж Сила Божа тут витає!
Освячена на всі часи,
пода́ла Зірка знак: "Прощає!
Лиш в серці зірку не згаси..."
І туга серце відпустила,
в душі скорботи зникла тінь,
і світла легкість, наче крила,
мене підняла із колін.
Збулась моя завітна мрія!
Десь із перетину світів
дихнула в душу ейфорія,
немов з Небес почула спів...
А повертаючись, мовчали,
лиш серця слухали биття,
в якому глибоко сховали
святі і світлі почуття...
Святая Зіронько Різдвяна,
Зігрій дорослих і дітей!
Я ж бережу тебе, кохана,
як скарб у серці... – для людей.
ID:
633881
Рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата надходження: 06.01.2016 16:24:36
© дата внесення змiн: 06.01.2019 12:51:38
автор: Світлана Моренець
Вкажіть причину вашої скарги
|
