http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638024#commlist1
З гірської (без вибоїн!) траси
дух переймає краєвид –
вершини, рисові тераси
і пальми, вперті в небозвід,
дахи, мов квіти, з черепиці...
Що б варто перейняти нам –
це в кожнім дворику – каплиці
і злим, і добрим божествам.
Тут поважають заповіти:
щодень – молитви до богів,
щодень дарунки – фрукти, квіти,
щоб не накликати їх гнів...
Дивують страви в дивних блюдах,
папая, манго, мангустін...
Найглибше враження – це люди,
мов діти, щирі і прості.
Шанують ваші інтереси,
свої зумівши зберегти,
немає тут війни конфесій,
зуміли злагоду знайти.
Тут храм будистський,
індуїстський,
і мусульманський,
католицький,
і протестантський – щільно, в ряд
стіна до стіночки стоять.
Всі розуміють, що до Бога
у кожного – своя дорога,
тож не нав'язують вимог,
для всіх суддя єдиний – Бог.
О буйство барв, що надихає!
Душа вбирає кожну мить...
Та вже мій рідний край гукає,
у серці спогадом щемить...
Я з легким смутком залишаю
(«Прощай!» – тихенько шепочу)
екзотику чужого раю...
І в рідну зиму вже лечу.
На світлині, зробленій з машини (на швидкості),
ви бачите типовий двір: на передньому плані –
каплички злим і добрим богам,
за ними, житловий будинок (на даному кадрі –
не видно).
