І знала вона,що слід використовувати кожен момент,бо ніколи не знаєш,що стане останнім в твоїй історії.
Є моменти,коли тобі гірко,дійсно гірко.
Пам'ятаєте той присмак в роті?
Все аж крутить,хочеться швидше його позбутись і ми запиваємо чимось або терпимо, відчуваючи той присмак.
Крутимо обличчя і навіть іноді з цього сміємось.
Кумедно.
В цей день мені було особливо гірко і нічим це не можна було запити.
Мені гірко від швидкості цих моментів.
Вона хотіла більше доторкатись і запам'ятовувати манеру спілкування,слова,сміх,руки.
Погляди здивування і кортіння.
Хотілось запам'ятати холод,а особливо тепло,котрим ділились.
Запам'яталось усе.
Але як писав Жадан;"Пам'ять, - говорить, - це як речі з Китаю –
їх так багато, що в них немає жодного сенсу.
Що мені з пам’яті? Все одно не воскресну.
І ти не воскреснеш, навіть не розраховуй.
Зима буде довгою.
Готуйся, коли іще не готовий."
Чому ця біла полоса життя така тонка і тендітна?
А чорна така нахабна і все забирає у свої обійми?
Нагадавши собі як воно,когось акуратно ревнувати. Боятись про це сказати, занурившись в подушку і огорнувшись одіялом.
Це так прекрасно,нагадати собі.
Нагадати собі , що ти ще живеш.
Ти ще відчуваєш,ти в силі.
Ти в меншості,але ти є.
Це головне.
Бути.
Я так прагну продовження солодких моментів.
Гірко іти і не знати,коли настане щось хороше знову.
А знаєте,як важко,коли щось солодке,приємне,нестримне,дарують люди.
А знаєте,як важко,коли вони зникають з твого життя?
Бо ж з інших міст,бо ж з іншої планети.
Я б розсміялась від безпомічності,але це надто тверде відчуття.
Та й мені не смішно.
Я не хочу нікого затримувати і себе теж.
Але.
Але.
Може залишишся зі мною,усім на здивування?
