Корабель в морі аварію зазнав,
І з уламками на безлюдний острів
Москаль дуже перестрашений попав.
Оклигав, на сонці трохи обігрівся.
Їсти він захотів- голод появився.
Глипнув він вліво- глипнув також вправо,
В животі в нього сильно заболіло.
І дуже голодний той москаль зрадів,
Коли дерево бананове зустрів.
Банан не високо на дереві висів.
Стрибнув москаль один раз- стрибнув другий,
Та достати його він так і не зумів.
І так цілий день москалик прострибав,
А плодів бананових він не дістав.
Змилостивився Бог над людиною,
Що то москаль напевно він не впізнав.
-Думай, чоловіче!-Голосно підказав.
Огризнувся на це йому москалик:
-Что делать! Я сам и без тебя знаю!
Пригать!!! Токо пригать нада мне повыше,
Без подсказки твоей, это понимаю!
І так цілий день той москалик стрибав,
Поки знесилений на землю не впав.
А поряд мавпа за цим спостерігала,
Вцілілі уламки корабля набрала,
Поклала їх один на одного вгору,
Та й бананів багато собі нарвала...
-До росіян велику повагу маю,
А "москалями" тих, завжди, називаю,
Хто нас українців "хахлами" обзиває
І за нижчу расу сприймає.
