Де ті сльози в їхніх очах,
І чи плачемо ми взагалі?
У них висохла кров на рана́х,
Ми ж ту біль бачим лиш у далі.
З кожним роком втрачається слід,
І не плачуть вони як раніше.
"Пам'ятаєм!" - кричить увесь світ,
З кожним роком тихіше й тихіше.
Як забули про Першу війну,
Ми забудемо й Другу, напевно.
Як би зрушить із часу стіну,
Щоб вітати нам їх безперервно?..
Що ті "дякую вам" їм дасть?
Якщо долі вони врятували...
Їхня мрія (аби б збулась!),
Щоб не соромно ми проживали!
Ми вітаємо більше не їх,
І святкуємо не своє свято
Вони йшли крізь багно і сніг,
Ми ж паради влаштуєм завзято...
Відсвяткуємо декілька днів
І забудемо все, що казали.
Більш немає ні ду́мок ні слів,
Бо вірші вже усе сказали...
