Пече й клекоче, десь всередині, жага нестримних почуттів,
Ще горять твої поцілунки на згині колін і в ямках ліктів...
На зап"ястках ...персах, шиї... й донині лоскоче хвиля звідтіль...
Я душею лину( думки неспинні), відчуваючи страх та біль...
Від розлуки. З тих доленосних снів, з кожним дотиком...він яснів:
Проривався між морями й океанами паралельних світів...
Торкався срібних скронь від літ, надихав на спалах... нових зірок
В душі чи на небі...До якого залишився вже маленький крок...
(З"єднання доль, тепла долонь, жар серця, мук, сліз... і шалений ритм ...)
Роса на шкірі, ох і любов оця! В життя привносить колорит...
І цей бентежний запах твого тіла , збираю з маленьких крихт,
Я розлуки і болю, не хотіла, це мій останній алгоритм...
Після любовних шалених злив, океану прилив... нірвана...
свідомості, розплавлена лава від хмелю...падіння в безодню
чи злет до раю...шелест крил...душа пропала... і ллється прана
кохання на душевні рани... й зцілює їх... без кисню і водню.
Твій пронизливий погляд: очі в очі, мов з неба, до дна єства,
обійми, до хрускоту пальців , пекучі й вологі, п"янкі вуста,
терпкі, мов мигдаль, з ледь вловимим пряно-магічним трунком на смак,
(можливо то є таємничий знак: не залишитися без ознак )
з матриці чар-зілля: мандрагори, вишні, ванілі, кориці,
пелюсток троянди, вересу, смоковниці, лаванди, суниці...
одночасно солодко-медові (то дія нашого "гріха")...
"гріх" разом з праною в кожний атом тіла й душі вповза й надиха.
Потім...сіль сліз на вустах...від життя одна нестерпнна гіркота...
Кохання моє чи твоє вже давно жиє в паралельних світах...
Сум в душі від втрат...Чорною хусткою ночі, вкрива самота
Груди та плечі...Сріблом сяє голова, немов корона свята́.
Залишились в чеканні...бо спалені мости, шляхи... до раю,
А пекла мабуть забагато...життя наповнене їм до краю.
Я, як та пилинка в павутині...Торкнись і зникне реальність
Від вітровію...Молюсь, щоб прийшла скоріш радість, як Бога даність...
