Захворіла наша ненька,
Тяжкими хворобами,
На частини розривають,
Серце відбирають.
Захворіла та й заплакала,
Мокрою росою,
Її хилять мов березу,
До полу земляного.
Наша ненька, ріднесенька,
Чому заплакані очі?
Скільки століть намагались,
Да пупи в них надірвались.
Ти згадай, як на панщину,
Козаків забирали,
В кайдани тяжкі їх,
Як волів запрягали.
Людей сильних, не покірних,
У лоні колихала,
І пісні колискові їм,
В ніченьку співала.
Наша ненька - Україна,
Не плач, ріднесенька,
Забурлить кров козацька в жилах,
І дадуть відбору.
Коли згадає кожен бравий,
Чийого він роду,
Розквіте Батьківщина,
Жовто-блакитною юрбою.
А поки спи, Україно,
Умивайся росою,
Згадуй у снах своїх,
Тяжку козацьку долю.
