Холодне літо з вітрових афіш
Малює бляклістю сірі графіті
Іржаве сонце на твердім граніті
Штовхає душу у підніжжя ніш
...того що було...
в нас...
Мені би пригорщу синіх дощів
Я ними вмиюсь - утоплю утрати
Твого кохання вмілі дублікати
Нічого не лишили крім слідів
...котрих не зцілить...
час...
Перед очима знову терези
Мого сумління коливання хтиві
Я без вагання піддаюся зливі
І розумію:"не минеш грози!"
...коли у ній
вся ти...
Горять від холоду як ліхтарі
Фальшиві кольори не мого літа
А я тобою досі не зігріта
Замерзла зовсім при душній жарі
...себе не
вберегти...
Виводжу знову у душі тавром
Щоб пам'ятати - лиш хочу забути!
Ти без гріха не матимеш покути
І не напишеш зламаним пером...
...сіріють в серці болем вітражі...
...коли з тобою стали ми чужі?...
Наталочко, ти як завжди неперевершена! твоя поезія така хвилююча, така прониклива... ніжна і болюча водночас... вражаюче... я кожен раз затамовую подих, відкриваючи твій новий вірш) бо там на мене чекає диво
Процак Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую тобі моя надзвичайна Квітонько!Твої слова- цініші за усе!
