Ти знаходиш усмішку в печалі
І у маренні світлих зірок,
І у смутку твоєму, і жалі
Розцвітає вічне на двох.
Невагомо спливає літо,
Поцілунком губиться сміх.
Ти завжди умієш радіти,
Навіть з того, що сумно для всіх.
Арабесками стануть миті,
Що розніжені від тепла
І від сліз на очах розмиті
Відображення в дзеркалах.
Ти крізь сльози завжди сміявся
І терпіти не смів образ.
Шаленів, божеволів, боявся...
Та завжди без купюр і прикрас.