Минули морози. Літо. Вона розквітла.
Ця ніч наливає спокою аж по вінця.
Я знаю, що в темряві тій, що Вона боїться,
є хтось, хто веде за руку Її до світла.
Є хтось, кому всі секрети - тепер так звично
(Від цього пульсує болем ,чомусь, у скроні).
У холод хтось зігріває Її долоні.
У спеку - цілує вітром Її обличчя.
В очах в Неї досі сховані океани,
але в них все менше солі, все менше льоду.
Я знаю: якщо пірнути якось в ту воду,
вона залікує всі найстрашніші рани.
Коли Вона йде - я чую удари серця.
Цей звук облітає навіть найвищі гори,
так, наче це Хтось із неба до нас говорить...
Чи, може, мені одному це все здається ?!
Хто бачив Її - не зможе зірвати пута.
Так важко впинявся сон і в моїй постелі ,
бо образ Її малювався на стінах і стелі.
Таких, як Вона, забувають ...
Таких, як Вона, забувають ...
Таких, як Вона, забувають ...
й не можуть забути...
Дуже дякую!!!!)
