Кривавеє сонце встає над Донбасом,
Іде на Вкраїну московська орда.
Лунким зазивним січовим тулумбасом
Тривогу у грудях здіймають серця.
Підкрались нечутно кремлівські наймити
Й ударом підступним, як тать уночі,
Нам Крим відтяли, та не встигли напитись
Сусідської крові брати-москалі:
“Гайда на Донбас, там ми братньою кров'ю
Усі досхочу, досхочу уп'ємось”, —
Гукнув упиря двоголового Мордор,
І щедро криваве вино полилось.
Щомиті кремлівський вулкан вибухає —
Лавина мерзенних оман і брехні
Плювками кривавими правду вкриває
В смердючому подиху телеротів.
Кремлівські щоб карлики вік царювали,
Замало Чечні, Кенігсберга й Курил,
Мільйонів підданих “нацменів” замало,
Чужої їм крові замало завжди.
А нам відступати бо нікуди, брате, —
За нами ж бо Харків, і Київ, і Львів:
“Убити господаря й хату забрати”, —
Нехай не здійсниться ця мрія катів.
І ворог наш чесно обличчя в обличчя
У чистому полі на бій не стає —
За спини дитячі ховатися звичка
Гнилих Моторол нам дихнуть не дає.
Ще це, триколорній пітьмі притаманне,
(Кремлівського хамелеона салют!)
Під прапор брехні повсякчас маскування —
Удавана віра в свою ж маячню.
З брехнею не легко в пітьмі воювати:
Підіймемо жовтоблакить осяйну —
В атаку рішучу підіймемо, брате,
Ми світло, і правду, і славу гучну!
Добротно! 
