Як подих вітру тихо на світанні,
Коли не чути щебет солов'я,
Ти запитаєш ніжним голосочком раннім,
Куди поділась посмішка моя.
І ніжний дотик до твоєї щічки
Проведу поглядом в твоїх вустах,
Й побачиш ти мою усмішку,
Хоч сум в очах не заховать ніяк.
Бо мушу йти, можливо ненадовго,
Лиш на годину.. А може і на рік...
Ти скажеш погаси тривогу,
Я скажу - повернусь, ще мить...
А чи існує у коханні сенс? - Ну так, напевно,
Хоча не сенс, кохання це життя.
Бо як не любим ми, хіба ми люди?
Бо без любові у душі лиш самота.
Колись любив я... гарну і красиву...
Думав, що щастя поведе у майбуття
Залишились лиш спогадів хвилини,
Черстве серце, біль, і сивина.
Думав пропало бідне кам'янеє,
Допоки ти не прийшла в моє життя.
Чарівна, мов ота лілея,
А кам'яного серця немов уже нема.
Та мушу йти, поїхати далеко,
Так, ненадовго, тільки не жахайся,
Я ж повернусь, як повертаються лелеки,
Одне лише скажу: ти дочекайся.
Я знов повірив в щастя, і у долю,
Я вдячний Богу, що тебе знайшов,
Й прощаючись з тобою на дорогу,
Ти плакала, коли я йшов...
І це було так щиро і душевно,
Що аж в середині в мені вирує ураган,
Я ціню це, усе виходить не даремно,
Тобі спасибі, за гоїння моїх ран.
Мене ти дочекайся, як чекала завжди,
І я приїду теплою весною,
До тебе, до такої справжньої,
Знайду я стежку до твого порога.
Туди, де завжди тепло і ласкаво,
Де гріє душу любляче плече,
Обійми, поцілунки, ароматна кава,
Де, знаю я, кохана жде мене.
Мене ти дочекайся, я приїду знову,
Візьму на руки, як робив це завжди,
Й послухаю цю рідну вже розмову,
Твій голос, що тримає мене "справжнім".
Я не прощаюсь, ні, і я не йду від тебе,
До зустрічі скажу лиш, просто усміхайся.
Люблю, та мушу відлучитись, пробач, так треба,
Одне лише скажу: ти дочекайся...
ID:
701846
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 21.11.2016 06:35:25
© дата внесення змiн: 21.11.2016 06:35:25
автор: Unknow
Вкажіть причину вашої скарги
|