|
Я радію тим, що зараз маю і хто зараз поряд.
Одного разу на уроці я запитав дітей, що для них цінне.
Практично всі відповіли, що багатство, машини, красива (але ніхто не сказав чи здорова) друга половинка.
І все.
А в кінці навіть деякі, втримаюся від нецензурного слова, додали:
- Нафіга мені здалася ваша мова і література? Поїду за кордон, пропаду на кілька років, привезу гроші, створю бізнес і буду крутити бабло. Що, скажете, ваша мова потрібна у житті? Хіба ви щасливі на цій роботі?
Ну що тут відповісти?
Дитина втрачена, дехто полонений в АУЄ та різні неформальні речі.
Дитина росла без батьківського тепла.
Вона раб стереотипів, тому нехай і думає, що за кордоном краще.
Жаль мені її, але поки не нап’єся гіркої води сама, поки не зрозуміє, що була не права.
Надіюся, що стане сил їй вчасно це зрозуміти.
Але найцікавішим було останнє речення: «Хіба ви щасливі на цій роботі?»
А чому ні?
Це нереально крута спеціальність – педагог. Так, вона для мене не вічна, але все ж.
Що я від неї маю:
Високу зарплату? Приємну віддачу? Щирість в очах дітей? Задоволення? Розвиток талантів? Здоров’я? Приємні чутки? Злагоду? – ні.
Але я маю можливість допомогти дітям розвивати їхню творчість, чогось навчити, виховати елементарним речам, дати багаж знань, навчити думати, бути оригінальним, відстоювати свою думку, бути креативним.
Може не всі цього хочуть,
але я маю можливість хоч спробувати.
Так, діти часом нестерпні.
Так, професія жалюгідна у розумінні віддачі.
Так, забагато відповідальності за такі малі гроші.
Так, здоров’я не відновиться.
Так, забирає багато вільного часу.
Але це педагогіка. Це одна із тих професій, де викладач дає те, що не можуть дати батьки.
Якщо дитина не навчилася чогось, коли в ту мить інші навчилися – винні не педагоги, а діти і їхні батьки.
Я пишаюся тим, що зараз маю. Ті крики учнів, наради, педради, збори – дуже дратують,
але варто лише зайти у кабінет,
присісти за робоче місце,
потім встати і написати на дошці дату,
попідливати вазони,
провітрити клас,
і тут цок-цок – дзвінок!
За кілька хвилин до початку уроку заходять учні,
починають дуріти, нервувати, інколи і бісити,
але вони прийшли.
Попереду ще цілий урок нових знань,
вони чогось хочуть знати, для чогось прийшли.
Так, я радію, що зараз маю змогу побути педагогом.
Ця робота не під силу всім, тому цим для мене і особлива…
ID:
744523
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 02.08.2017 22:00:10
© дата внесення змiн: 03.08.2017 08:58:44
автор: Андрійчук Назарій Володимирович
Вкажіть причину вашої скарги
|
терпіння і радості на роботі 
