Вдихаєш аромати трав цілющі,
Зволожені нестримними дощами.
Минає літо. Падають десь груші.
Заходить сонце, вражене жнивами.
Грайливо вітер заграва з калиною,
Торкається тендітних ягідок.
І соловейко зазвучить перлиною,
Посеред шуму гомінких пташок.
Йде серпень по полях неначе пан.
По днях і ночах вкритих рясно зорями.
І обнімає літечко за стан,
Мов пара, що об’єднується долями.
Ще трохи, й осінь дощиком заплаче,
А поки, парасолька лиш від спеки!
Як кожен рік, ну і ніяк інакше!
Змахнуть крилом вже молоді лелеки.
А зараз благодать дарує Бог,
То спека, прохолода пестить квіти.
Лиш серпень з літом все стоять удвох,
І думають що людям не вгодити!
