В одній чудовій країні У... цього року чомусь ніяк не приходила зима.
Хлопчик Миколка вже втомився чекати коли нарешті випаде пухкий приємний сніжок і морозець почне пощипувати щічки. Він вже приготував і санчата, і лижі, і ковзани, вже приготував теплий одяг і навіть бабуся вже встигла вив'язати йому нові товсті вовняні рукавички, щоб ліпити сніжки, і шапку. Проте зима все не приходила....
Де це зима? Чому немає снігу? Чому у січні лише грязюка та дощ? – Питав він дорослих. А ті говорили: "З погодою нічого не вдієш. Треба почекати". Та коли ж чекати, якщо вже і грудень починається!
Лише бабуся Галина таємничим голосом промовила: "Мабуть, щось сталося з північними вітрами. Може поснули вони там, на полюсі? Якби ж хтось зумів їх розбудити, то напевне Зима неодмінно розпочалась би".
Миколка замислився над бабусиними словами, проте вирішив почекати.
День, два, три минуло, а зими нема. Миколка вдягнув приготовлені для зими речі і вирішив летіти на північний полюс. Він сів у автобус і поїхав до аеропорту. Вирішивши їхати на полюс у подорож, він зовсім забув і про гроші і про те, що дітей без батьків до літаків не пускають. Він марно проходив день у пошуках літака на північний полюс. Врешті зрозумів, що загубився і не знає як дістатися додому. Стомлений і зголоднілий він звернувся до чергового за допомогою.
Вже надвечір стурбовані батьки приїхали і забрали його. Мама довго чомусь плакала і цілувала, а тато був суворий як ніколи. Та врешті все скінчилося добре.
А зима так і не починалась....
Бабуся Галина зустріла Миколку, обійняла, роздягла і після смачної вечері вклала у тепле ліжечко, вимкнула світло і зачинила двері. Запанувала сумна тиша. Аж тут вікно у кімнату прочинилось, потягло вологим зовсім не зимовим повітрям і з'явилась Фея.
- Я знаю, що ти вже дорослий і не віриш у казки. Проте твоя бабуся дійсно має рацію. Щось таки трапилось із вітрами і тому зима і не приходить. Їх терміново потрібно знайти. Я - фея і як казкова істота самотужки не зможу виконати таке важке завдання. Мені потрібна твоя допомога. Дорослі та багато хто з дітей вже не вірять у дива, проте твоя бабуся запевнила мене, що ти допоможеш. То як?
Ошелешений Миколка, одразу і не повірив своїм очам, почав їх терти руками, а потім вщипнув себе, щоб переконатись у тому, що це не сон.
- Я? Та як же дістатись до полюса, літаки.... Я вже спробував....
- Я знаю, але на казковому літаку можливо будь-що.
- На казковому? То де він?
- Я залишила його на даху. То давай одягайся мерщій.
- А як же батьки?
- Вони нічого не помітять. Твоя бабуся про це подбає. Вона ж і одяг тобі принесла.
І дійсно, на стільці біля ліжка висів приготований теплий одяг для подорожей. І тут Миколка більше не вагався, худко вдягнувся і простягнув руку феї. У той же час він опинився на літаку, а точніше на чудовому маленькому казковому літачку з приємними маленькими круглими віконцями.
Літачок здійнявся у небо і полетів. Летіли вони довго, хмари то густішали, то залишались десь у низу, гори то з'являлись, то зникали. Ставало все холодніше, і наша невеличка компанія наближалась до північного полюсу. Літачок знизився і тихенько зупинився. На північному полюсі панувала неймовірна тиша, сніг вилискував як дорогоцінні розсипи, лід був казково-прозорий, а сонечко сяяло і підігрівало своїми променями мороз.
- Зважаючи на погоду, вітри дійсно заснули. Проте як же їх нам знайти? - сказала фея.
- Будемо їх голосно гукати, може вони нас почують? – запропонував Миколка.
І вони разом почали голосно гукати і тупотіти ногами. Вони ходили і кричали, проте ніхто не озивався, а сонечко неухильно заходило за обрій. Та зовсім випадково Миколка почув якійсь гуркіт, підійшов ближче і побачив невеличку льодяну печеру з таким же невеличким віконечком.
- Феє, феє! Ідіть сюди.
Фея підійшла ближче.
- О, це дійсно на них схоже! - вигукнула вона. – Та як же нам їх звільнити, вони застрягли у цій печері, а у нас не має такої сили, щоб зламати цей лід – мороз надійно скував його. Проте.. .- вона на хвилинку замислилась – у тебе є тепло.
Миколка підійшов ближче, зняв з руки товсту вовняну бабусину рукавичку і доторкнувся рукою до віконечка. Під теплими пальчиками лід почав танути і утворилась дірочка. Миколка відійшов у бік. Щойно це сталось, вітри розбили кригу і вирвались зовні. Вони здійняли вир навколо феї і нашепотіли їй щось на вушко.
-Д-я-к-у-є-м-о-о- пролунало навколо, і враз стихло у далечі. Вітри полетіли виконувати свою роботу.
А фея і Миколка худко сіли у літак і полетіли у зворотному напрямку.
- То що з ними сталося? - спитав Миколка
- О, це навіть трохи кумедна історія. На полюсі живуть три брати- вітри, вони є відповідальними за зиму у вашій країні. Один з них має принести сніг у снігових хмарах, інший створює заметілі, а третій приносить мороз з його бурульками на дахах, ковзанками замість річок і ставків та візерунками на вікнах. Саме перед тим як летіти, вітри між собою не змогли поділити хто і за який вантаж цього року буде відповідати, і через суперечку зчинили такий розгардіяш, що порозкидали всі розставлені Морозом льодяні бурульки, брили і снігові намети. Мороз дуже розсердився і вирішив провчити братів, як тільки ті залетіли у печеру, він заморозив вихід. А тим часом наводив лад на полюсі і захопився, а потім і зовсім забув про те, що шкодників зачинив і поїхав у інші країни у зимових справах.
Ось так... Ой треба поспішати, ми вже на місці. Хутчіш у ліжко, бо вже скоро рано-о-ок!...
Як тільки з'явилася ранішня зоря, фея ніби розчинилася у повітрі. А Миколка, втомившись після далекої подорожі, ледь заплющивши очі, раптово дуже швидко заснув.
- Миколко! Миколко, вставай! - тихим голосом крізь сон хтось промовляв дивно, наче фея...
- Вставай!
Миколка ніяк не міг розплющити очі, йому здавалося, що сон ще триває.
- Вставай, зима прийшла!
Нарешті підвівши повіки він заспаними оченятами розгледів найулюбленіший образ - це мама будила його.
- Вставай, хутчіш, дивись якій сніг! Зима, Зима прийшла!
- Я знаю. - промовив Миколка, якось серйозно, але перехопивши бабусин погляд, всміхнувся і повторив більш по-дитячому:
- Я, знаю, бо дуже, дуже цього хотів!
...а за вікном тихо і м'яко падав, падав рясний лапатий сніг, легка хурделиця мела, мела, вкриваючи все навколо білим пухом і наповнюючи вулиці ще донедавна сірого і сумного міста дзвінкими дитячими голосами....
ID:
756048
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.10.2017 23:02:42
© дата внесення змiн: 18.10.2017 23:02:42
автор: Талла Римар
Вкажіть причину вашої скарги
|
