Мелодії емоціями грають,
Емоції же музикою творять.
Коли ти холод смутку не пізнаєш,
Тоді й печалі серце не розорять.
Якщо дощі поллють зненацька,
Чи заховаємось під хмари?
Чи знову ти усе забудеш?
Чи ти згадаєш власні чвари?
Ти чуєш голос звуків тих,
Що чути може лиш свідомість.
І почуття твої нестримні
Відправить вітром в невідомість.
Чому я знову чую співи,
Якщо я прагну чути тишу?
Її холодний доторк світла,
Цього ніколи не залишу.
Хотів би я почути ноти,
Що їх писав думками настрій,
Що розцвіли таємно в липні,
Як пожовтневі, сиві айстри.
Як же все навколо тихо,
Коли співають білі зорі.
Хіба шумить в глибинах темінь,
Неначе все навколо в морі.
Чому ти все ж не хочеш правди?
Коли навколо берег білий.
І все ж в тобі є сонце світле,
Коли ти бачиш дім свій милий.
Скажи ти матері своїй,
Що на шляху не видно долі.
Та як узріла очі сірі,
То дух тремтів до сліз від болі.
Ти подивись на мить й подумай –
Навіщо вже чекати хвилі?
Ти просто йди та й забувай
Тернисті ці шляхи немилі.
Тож думай про міцні обійми,
І пригадай червоні квіти,
Коли до тебе, мила моя,
Прийде чарівний сон - зігріти.
Остап Лагойда (19.11.17)
