Поема
Христу-Слову з любов’ю
присвячується
"Убити поета —
це нагодувати його".
1
Любов не хоче спати
Любов
не хоче снити!
просто —
як Бога обіймати...
й не пояснити
Любов не може спати.
Так дух хоче
літати.
Ввись —
і над супостатом
ввись —
ввись —
і ось
слова —
пролляті
слова
слова
із сліз —
й граніт!
Христа
чи зможуть
взяти?
2
усі з гаджетами
усі в навушниках —
й всі
не-поети
прірвопослушники!..
я вийду
Сонцем ситить —
і гнаний,
бо
я — виймаю
з ротів
банани!
хитанням тузиків —
з глибин несхитний...
любов’ю
й музикою
від Тебе
вмитий...
смог
кашель
пчихи
липнуть
до
ситих!
З глибин — незбитий
з глибин —
нестертий.
Любов глибока.
Краще й померти.
3
пророщені
як гливи у гратчатці
обвуглені
вже ніби нічого втрачати
здіймають голови
і в вись співають —
а що співають?
кому співають?
«вони не знають
щО
втрачають»
Зібрались роль зіграти?
ні, не грати?
і стіни є
і стіни
і отже гратки
гратки...
і дихайте по вірі
бо я повітря
і голови здіймуть —
й співають
й на древко світу
укріпляють:
«вони не знають
щО
втрачають»
І Ти, мій найсолодший!
Боже раю,
Ти найсолодший
й це я знаю!!
Ти чуєш:
намугикую
тут
краю
«вони
не знають щО
втрачають»?
4
дерево росте
річка тече...
а лиш Тебе не мають —
усихають
о Водо Ти!
Небесная Живая...
Є в серці моїм!
чи добре ми
аж в сльози
проливаєм?
чи йде серцям
й ніщо і не загачує
і не спиняє?
чи бідний десь,
в смиренні, що чекає?
У моїм краї?
а чи є, щоби не мій? —
одна Ти знаєш!..
5
Глибокі сльози —
протікають
поміж
«Вони не знають
щО
втрачають...» — і —
«Чаша щастя»:
відпиваю — й знаю!
Боже, це сльози — що ландшафти
побивають...
Сльози мовчать.
Говорить — хто не знає!
Любов мовчить.
В люблячих—
Бог:
любов’ю
к Богу піднімають...
6
Господи! зроби отут
прямовисність
серце хай тільки
любовію
стиснеться
вже незалежно
від вишколів
вишколу
й так як буває
що у серці
гопне
що горбик
у ньому
ще горбик у
ньому ще
горбик
як від зеленого
чаю
зір
відкривається — й Взір
відкриває!
Негайне! —
не гаймо...
Хай ми побачимо
те
коли
ми кохаєм!!
плачте
і плачте —
ми знаємо
що
ми втрачаємо...
Вічності День загасає...
Як добре
великим — й простим
веселим
і чистим...
коли кохаєм!
ми хіба
знаєм?
Плачмо
і плачмо
від вічних
бачень...
хіба їх
зблизька
збачимо??
Коли кохаєм! —
обрив
перед Всеокеаном
в райськіїх
запахах
бачим-вчуваєм??
Коли кохали! —
штовхнуть вас
в спину
гори товпилися?
Передчуття
й всечуття...
з вами вставали
і обступали?
світ весь кохали!!
(вони що, знали?..)
знали
товпились
й втрачали!..
(коли? кохали?)
й кохали!!
...Вона у чотирнадцять літ
Відчула щ о с ь , зачала в серці квіт
Любовних знань —
Прямого духа одкровень —
Дива в очах — екстазу...
(А для старих — це як до сказу!)
А це — Її знання, в таїні світу —
це Її таїна,
Прозріння серця в пісні солов’їній...
Бо серце тьохкає у Неї й завмира
Як світло світу, і далеко підбива
Святі надії й сподівання.
Й за серце чисте, що не знало бурі,
Її, за тисячу і цілу вічність літ,
Не знаючи про Неї, любить світ...
І Вона любить всіх, душа ще
світлим-світла...
І не соромся сліз, такими всі були колись
І всі любили.
Таїна кожного — у глибині самотніх сліз,
згадайте милих...
В ім’я всіх тих, святих, що ми були
колись —
Зірви дрянь з себе! серцем запались!!!
Плач, серце! плач!!
Очищення сердець потрібне людям!
Вся суть в серцях, в Бозі — вся суть...
Захистіть дівчинку від бруду, що є в вас,
В житті, і полюбіть в собі оцей порив,
І це врятує вас! Бо догори
Шарпнеться все, що у вас чисте,
Й вас переверне! всередині! ви, артисти!
Не дайте дівчинку убить і цю, і в кожній
жінці...
7
Христос знає
що ієрархи
й президенти —
вони не знають
щО
втрачають!
моя любов
тепер
це знає.
А що втрачають?
й все це втрачають! —
кохання, гори,
світло!
Слова ще мої
виручають
і всесвіт
світ весь обступає!
й наступає! —
слів не вітають...
Слова які мали б
у серці знати
та тільки котяться
згори пузаті...
От слова й судять:
що от не знають
щО
втрачають!
слова ж їх знають...
люблять і кохають... —
Ісусе! мово моя!
Ісусе! любове моя...
як від грудей
їх напоять...
8
Граніт!
Плита
що всіх розчавлює
й на момент серця —
не прогавлюю!
Плиту з розчавлених
я підіймаю
ніхто про це і не писав
ніхто і не підняв.
Ніхто й не знає!..
Ніхто й не піднімав!
тож зараз
вмить хтось
легкість відчуває...
Граніт.
Плита.
Огненні сльози — затікають.
От внутрішня людина —
от! сонячна перлина!
тьму витісняє
ще й — перемагає!!
Любов Божа і збільшується
й наповняє...
А всі вже за тим краєм...
чи скільки нас?
святий Серафим знає
святий Іона знає
святий Силуан знає
я знаю
Любов і Бога й Богородиці
являлась —
з чим це зрівняєм??
люди не мали цього
і не знають
(щоб їм з чим порівняти!..)
а в знаючих лиш сльози
витікають:
злидні! —
не знають
щО
втрачають!
Із Богородиці Любов —
що тільки плакать!
І плакать плакать
плакать плакать!..
низини —
аж ридають!!
Й чим люди зайняті!
Найменш потрібним..
Копійка. Нуль. Істерика
й назавтра здрібненість...
Й нічого, що сильніше
слова цього! —
ні! немає!
Це вони в серці: в кратері! —
слова і Сина,
й Богоматері!!!
Бо
всі в коханні
зупинились.
І загасили, —
й мертві...
Є хід — в словах — ось цих —
в Життя
від смерті!!
Всі 37 книг —
й плита назад не западає...
Всюди гризуть їх в злі
і знемагають.
Супротив Бога —
знемагають!
Безумнії! вони не знають, що
творять, —
як мовив Син.
Безумнії!!
вони не знають
щО
втрачають!!
12.09 — 13.09. 2017,
Київ
