Бо навесні і серце квітне,
і закохатись б до мурах,
щоб бути щирими, мов діти,
відчути все, немов в піснях...
Торкатись рук твоїх з любов'ю,
і очі, мов волошок цвіт,
в них розчинитись, наче в морі,
на все життя, на сотні літ...
Чекати твоїх перших кроків,
соромлячись, назустріч йти,
і відчувати, той неспокій,
коли чомусь не поруч ти...
Сваритись, так, лиш дріб'язково,
щоб знов почути: "Ти - моя!"
твої обійми - колискова,
вони як захист, мов броня...
І надихатись кожну зустріч,
ловити посмішку із вуст,
бо в тебе є все, що не купиш,
тому тебе дещо боюсь...
Ті відчуття нема де діти,
і закохатись - ось він страх,
та на весні і серце квітне,
тож, закохатись б до мурах...
