Поема
Неізреченному таємничому
Богу-Слову присвячується
Він під полудень ліг –
субградус-вимір у буття
скількох тут зліт –
за повноту життя!!
і хто тут стане – зорі
ворухтати
якщо нам Бог –
прецінь не гарлапатий
Як на долоні
в Тебе
цока луг
що цінить так життя!! –
нехай би
й світ оглух!
що цінькає
й дзижчать – й летять!..
що цикає
що він так
й може за життя!!
вже за причілком
і виводить
якісь сміхи-плачі
те – що
цикади
ввечері
й вночі...
Помилуй, Боже! –
кругом небо
голубе
це так виказує Тебе!
І що місцями –
ще мене й Тебе...
не що місцями
Ти глибокий –
а відсуватимеш в мені
хмариночки –
кравчині! з соком...
Хай світ оглух –
дрижить
в пересуваннях міці
луг!!
вівтарі змінюються –
а неситість
і всеситість
пантрують –
де заходитиме
плуг.
То не в ліси житомирські.
І лохи тут.
Як я дзвеню
на Твою справді дику
чистоту!!!
Чого не скажеш тут!
А те
що тут смиренніше
і глибше
повзає, пхикає,
шукає днища!
Господи! друже!
Й господарю-луже!
Де ліс – як рама!
І село, й
окружжя.
Вівтаре сил!!
Де служимо
стрімкі
і надзвичайні!
у всемогутній –
Тайні!!
Так, надзвичайним –
і звичайним,
та й у сльзах нікого
не лишаєм...
а у глибинах
і знайдуть покоси!
святе сюрчання
й вічність
переносить...
07.08.2018