|
Коли вони зустрічались , то ,власне ,з того моменту і починали жити. Ці двоє ні від кого не ховались, не тікали , а просто занадто сильно прагнули зберегти їхню невідому планету від чужих очиць. П’ятниця . Вечір. І лише два дні . Його непогана однокімнатна квартирка у єврейському районі міста , де віяло затишною сирістю старих мініатюрних будівель і де чітко було чути усі чвари вуличних котів, чекала їх кожні вихідні.
Під час прогулянки вона міцно тримала його за руки, пестила долоні увесь час, ніби ось-ось доведеться їх комусь віддати. Хоча…таки доведеться. Злякавшись таких думок - враз усміхнулась , стала навпроти нього, накинулась на свого велетня з такою ніжністю, що він подумав , що геть втратила глузд. Таки втратила, бо кохала.
Якось життя так склало помилково пазли, що в реальності їх назвали б злочинцями, але один для одного вони були цілителями . Ввечері кава заповнювала усю атмосферу, залишаючи невидимий бронзовий осад на цій таємній історії, для когось навіть грішній . Не було ніякої палкості, не було рвання на собі одягу, дикості, хтивості, необрежності й бруду… Була неймовірна туга один за одним, були обачні , тремтячі доторки , їхні легені набирали повітря і лише через хвилину видихали його , очі черпали сльози , головним для них була насолода часом та велике бажання його розтягнути.
Він полюбляв дивитися на неї зморену, сонну, щасливу. Одаровував ласкою, якої ніколи собі не дозволяв у зовнішньому світі. Дивувався, що взагалі покохав це юне дівчисько, підпустив до свого глухого , штучного життя, дав розкласти у його сірій душевній в’язниці ці невідомі квіточки, змінити шпалери у світлі кольори, впустити світло … А як же довго забороняв геть про таке собі думати?! Коли вперше її поцілував , то не міг повірити своїм почуттям. Щось увімкнулось, щось зламалось у ньому , кричало : « Вона ж ще така молода…не піддавайся, борись!» . Як виявилось, чим більше пручався, тим сильніше хотів бути з нею.
Вона ж обожнювала відчувати на собі його батьківську турботу. Отой трепет, цю боязкість нашкодити її пташиному тілу. Його спокійність навпаки її заряджала . Очі горіли вогнем, прагнення бути лише його збільшувалось в тисячу разів. Часто , лежачи біля нього, просто присвячувала час душевному зціленню : спокійно, повільно, не поспішаючи , цілувала уста, колючі щоки, досконало рівний ніс, темно-зелені очі, вічно напружене чоло. Чула його радісне дихання, це відновлення душі , коли її пухнасте волосся випадково падало на кохане обличчя. Йому це подобалось. Владні, досвідчені руки легко підіймали мініатюрне тільце й одразу воно опинялось під ним. Під її чоловіком. Руки огортали теплом це неспокійне й непосидюче курча. Знала , що він комплексував через різницю у віці, що давно вона його зацікавила, давно хотів заговорити , але не смів…як сам признався : « Швидко набридну й викинеш мене , як зіпсований магнітофон». На що вона відповіла : « Я шанувальниця ретро стилю, тому змирись з тим, що я тебе кохаю».
Говорили про все , мріяли , не думаючи про майбутнє, зустрічали весняний ранок разом із запашним зеленим чаєм , проводжали сонце променистими цілунками , рахували зорі вночі на веранді, плекали один одного , вчили витривалості, тікали за місто до поля з квітами, несподівані поїздки до моря , до океану , до Верони , до Ватикану , Флоренції. Знав, що марить Італією. Замість колискової перебирав струнами на старій батьківській гітарі. Заколисував свого ангела . Дарував їй крила, вона ж творила для нього рай. Не раз хотіли зірватись й крикнути цьому світові : « Ми любимо один одного, невже не зрозуміло ?!» .Олега захоплювала її простота і величність в одній душі. Особливо любив, коли вона сміялась не як вишукана принцеска , а як щира нестримна дівчинка. Олеся була його маленькою дівчинкою, яку покохав , яку оберігав, яку носив у своєму серці, яку жадав, яку хотів бачити у ролі дружини…
Згадував своє теперішнє становище й знав, що їм виділено лише 8 днів на місяць , 96 – на рік .
Це жертви долі, яку не вибирали , а яка вибрала їх самих. Прив’язані незримими цупкими канатами , оточені гострими , гарячими лезами , обмежені навіть в словах. Зовнішній світ заборонив їм кохати , відчувати , існувати. Надав їм конкретні ролі : йому бути законним чоловіком силіконової дружини, до якої лише відчував огиду , а їй пасербицею жінки , чоловіка якої кохала понад усе…
Чи ризикнуть піти проти небесного фатуму , чи житимуть за правилами життя?
ID:
825694
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.02.2019 19:08:07
© дата внесення змiн: 16.02.2019 19:38:38
автор: дівчина з третього поверху
Вкажіть причину вашої скарги
|
