|
Я намагалась бути сильною в цей день. В його день. Але вино, якого я трішки випила , йдучи до нього, явно було зайвим. Я ще ніколи не була такою гарною і такою нещасною в ту мить. Над тим макіяжем сиділа цілий вечір ( хоч знала , що він любить мене й без нього) , придбала чорне плаття з маленьким , але звабливим виглядом на моє декольте ( хоч знала, що обожнює мене в зім’ятій піжамі ). В той вечір я намагалась бути , як усі. Сиділа за святковим столом , як усі , танцювала, розважалася , виходило навіть жартувати з гостями, бути частиною цього визначного дня . Наші з ним друзі підходили до мене , дивились таким співчутливим поглядом, що це ламало мене, ніби хтось сокирою рубає натягнуті струни моєї душі.
Але ж не можна! Я пообіцяла, що досиджу до кінця , що скажу «бувай, дякую за запрошення» і піду гордо, впевнено, невимушено проведу руками по довгому волоссю ( яке він любив тримати у своїх долонях) і , не озираючись на нього, сяду в таксі .
Цей план провалився. Я не змогла. Я не могла приховати свою любов до цього чоловіка і таке ріжуче, ниюче , колюче, пекуче бажання дати ляпаса! Я ледве трималась на ногах , спостерігала за тим, як він нервується і стримує свій погляд, стримуєш себе , аби не підійти до мене. Вітався зі всіма, окрім мене, сміявся зі своїми друзями дитинства , обіймав її…
Я не знаю, що він зробив зі своїми серцем, аби так вистояти, аби навіть не підвести свої очі на мої , аби не сказати сухе, байдуже «привіт», аби не взяти за руку і не втекти з цього фільму жахів . Я не знаю, що він зробив з душею, аби поцілувати на церемонії при всіх її ! Адже це все мало було відбутися з нами, йолопе! Я мала б бути замість неї, він мав би цілувати мене при всіх і не відпускати ні на мить, я мала б говорити йому обітницю! Я мала б поклястись кохати до скону , до дрожу в ногах, допоки останній акорд мого серця не перестане лунати для нього! Я наївно вірила, що він відмовиться від цього всього, що він забере мене, ми підемо до себе додому, поставимо на фоні якийсь фільм і просто цілуватимемося …
Я не знаю, чому він так вчинив.. Я доосі відчувала його, я відчувала як батогами щось б’є його зсередини, та він сильніший і витриваліший за мене.
Зуміла досидіти до того моменту, коли оголосили його танець з нареченою. Я тримала бокал з якоюсь рідиною , стала далі від усіх у якесь темне місце, сперлась на якусь колону і мертво, спокійно дивилась як його штучна усмішка намагається виглядати щирою… Повернулась, аби забрати свою маленьку сумку й піти додому, якнайдалі від цього гладіаторського бою.
***
Ключі дзвінко впали на підлогу , сумка також десь полетіла у вітальню , чорні туфлі розлетілись в різні сторони , руки потягнулися до вина.
- Сподіваюсь , вона зробить тебе щасливою ! – кричала щосили , верещала, била стіни, шафи. То падала, то підймалась . Цілюща властивість вина швидко подіяла на мене. - Сподіваюсь, що ти покохаєш її ! Покохаєш її по-справжньому, що забудеш нас, мене! Витреш з пам’яті назавжди! – сіла на підлогу , спиною притулилась до ліжка.
В той вечір душа моя писала стільки сонетів , стільки віршів до Нього! І скільки реквіємів! А плакати не хотілось чомусь… Чому? Можливо все ще не могла повірити, що людина, яка тебе кохала раптово одружилася на іншій? Можливо то тіло і серце відходило від травматичного шоку? А можливо я ще наївно сподівалась, що він повернеться?
Не повернеться.
ID:
832410
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.04.2019 21:59:30
© дата внесення змiн: 12.04.2019 00:00:56
автор: дівчина з третього поверху
Вкажіть причину вашої скарги
|
